Якийсь день року, я тихонько шарюся по одній з темних вуличок нашого міста, ловлючи світлові виблиски по межі будинків. Точно знаю, що пошук найкращих закладок ще не закінчився. Я завжди в пошуках нових сенсацій, нових шляхів пізнання самого себе. Псилоцибинові гриби - це мій новий відкриття, нова можливість відправитися у подорож світами за вихідними.
Я вирішив спробувати цей "тrip" одного вечора, коли клуби нашого міста були наповнені енергією і безудержними імпульсами молодого покоління. Знайшов надійного постачальника і отримав свою закладку. Я бачив, як вони їх вирощували, збирали та продавали. Ці гриби - це справжній шедевр наркотичної галузі, готовий вибурхати в танцполі, надавати крилатості нашим ніжкам і допомагати відкривати незвичайні простори у свідомості.
Не можу втриматися, щоб не подзарядитися надихом, я ботаю, відчуваючи, як спадає мисливська симболіка од реалій дня, вставляю струну у свою вену. Вся реальність зникає, і я опиняюся в іншому світі - світі зелених та фіолетових візерунків, світі, який створений лише для нас, наркоманів, які знають, як відчувати кожну ноту танцювальної музики і проходити крізь межі звичайного.
Приходжу у клуб, де діє таємне правило "все можна". Всі неправильно одягнені, всі високі, всі плющит від наркотиків. Я поступово починаю розповідати про свій досвід з псилоцибіном, про те, як він повернув мене в інший рівень свідомості, про те, як він змінив моє сприйняття музики та руху.
Теофедрин, героїн, плющит зі мною, співпереживай моєму переживанню, знай, що я ціную кожен момент життя.
Танцюю, ніби ніколи не танцював. Тіло рухається в полі розмаїття кольорів і форм. Закладка працює на повну, я бачу, як розтварайуться звукові хвилі навколо мене. Його важко описати словами, це потрібно відчути.
На головній сцені спалахує світло, а музика набирає обертів. Мої друзі піднімаються на сцену. Це момент, коли весь світ знімається. Ми разом творимо найбожественніший танець, злиття душі і руху. Нам нічого не страшно, ми ще ніколи не були такими щасливими.
Поза нами все зупиняється, а ми, в нашому внутрішньому світі, продовжуємо подорож, намагаючись досягти нових висот. Ми бачимо форми, кольори, звуки, які раніше ніколи не сприймали. Це відчуття бути одним з усім навколо таке неперевершене, що хочеться затримати час.
Коли подорож закінчується, я залишаюся з хвилюванням та прагненням поділитися своїм досвідом з усіма навколо. Я бачу, як кожен реагує на мої слова, на мої оповіді про гриби, танці та найдивовижніші моменти життя.
| Разом ми створюємо світ безмежного щастя та свободи, світ, де кожен може бути самим собою і відчувати себе одним з усіма. |
Так, мої браття і сестри, плином часу я переконався, що псилоцибінові гриби - це не просто наркотик, це джерело натхнення, джерело енергії, джерело втілення нашої найсміливішої фантазії. Це історія про те, як я змінив своє життя, як знайшов відповіді на питання, які мені раніше були недосяжні.
Бошечка наступного ранку, коли я прокидаюся від плющу, нагадує мені про те, що кожен день може бути новим початком і новою можливістю зануритися в світ музики та вибухів танцполу. Отже, розповідайте свої історії, відкривайте нові простори свідомості та бережіть кожну мить свого псилоцибінового шаленства!
Это было лето, которое я никогда не забуду. Лето, когда я был на вершине, когда каждый день был сплошным праздником. Лето, когда я отрывался на работе, пока не уволили. Но давай начнем все по порядку...
Все началось с моей знакомой, которая работала в одном подпольном клубе. Она была настоящей девочкой наркоманкой, всегда в курсе всех закладок и новых дисков. И однажды она предложила мне попробовать кетамин. Я не смог устоять перед таким соблазном и согласился.
После рабочего дня мы с ней отправились в темный переулок, где менялись закладки. Не знаю, каким образом она все это находила, но мне было все равно. Я хотел попробовать этот новый опыт, эти новые ощущения. Мой сердцебиение участилось и я ощущал неподдельное волнение.
Сняв свою рубашку, я начал осматриваться по сторонам, чтобы никто не увидел, как мы втроем принимаем этот значок. Мы раздели его на три равные доли и каждый взял по одной. Я почувствовал, как порошок легким движением скользнул по моей десне. От этого порошка я почувствовал, что мир вокруг меня исказился и стал какой-то нереальной картинкой.
Я почувствовал легкую головокружение и превратился в некое десперадо. Мы шли сквозь толпу, наблюдая, как все и все движется в такт моему веселью. Каждый шаг, каждое движение были сплошным наслаждением.
Прошло несколько часов, и я понял, что надо идти на работу. Это было несколько странно – быть наркоманом и одновременно работать. Но как же мне отказаться от этого жесткого топчика, который только что позволил мне побывать в другом мире?
Я пришел на работу и уже с самого утра все ощущалось по-другому. Все было хоть и знакомо, но казалось, будто я играю в какую-то игру, а на самом деле нахожусь в другом измерении.
Мои коллеги не понимали, что происходит со мной. Они смотрели на меня с улыбкой и шутили, думая, что я просто шутки ради демонстрирую. Но они не знали, что все это не шутки, а я на самом деле отрываюсь прямо на их глазах.
Через пару часов я понял, что мне необходимо еще одно пыху, чтобы продолжить свои безумные игры на работе. Я сложился с коллегами, и мы отправились на кухню, где я нашел своего друга, который мог помочь мне с этим.
Мы закрылись в туалете, и я получил свою дозу. Приняв эту маленькую таблетку с кодеином, я почувствовал, как меня окутывает новая волна эйфории. Я был готов к новым приключениям и движам на работе.
Часы тянулись как вечность, но мне было все равно. Я забыл о времени, о моих обязанностях, о реальности. Все, что мне было важно, – это наслаждаться этими моментами беззаботности и безумия.
Но, к сожалению, все хорошее когда-то заканчивается. Через несколько недель мои коллеги и начальство начали замечать мое поведение. Мои отсутствия, забывчивость, странные шутки – все это было слишком очевидно. И вот однажды меня вызвали к начальству...
| Начальство: |
У нас тут некоторые проблемы с вашей работой. Мы заметили, что вы несколько раз приходили на работу в странном состоянии. Мы не можем позволить такой недисциплинированности. Мы решили вас уволить. Мы надеемся, что вы поймете нас. |
| Я: |
Я понимаю. Извините, что я создавал такие проблемы. |
И вот так закончилась моя замечательная и безумная работа. Я потерял все – и свою работу, и возможность отрываться вместе с коллегами. Но я не жалею ни о чем. Ведь это был мой выбор, и я получил от этого огромное удовольствие.
Теперь, когда все позади, я осознаю, что это был лишь миг в моей жизни. Миг безумия и безрассудства, который оставил свои следы на моей душе. Я никогда не забуду эти движи и это жесткое топчик. Я нашел более важные и ценные вещи, чем простые закладки и пыха.